В плині часу летять дні і літа. Здається, ми щойно переступили поріг ЛНАУ, а вже минуло 10 років від того часу, як ми закінчили навчання.
І ось настав той довгоочікуваний день зустрічі, а в серці – тривога і щем, хвилювання і радість. Ми стали іншими, кожний з своїм життєвим досвідом, пережитими проблемами, які загартували наш характер і упевненили у собі і власних силах.
Серця забились в унісон, ми зустрілись поглядами і міцно обнялись. В голові перепліталось безліч запитань, а думки миттю майнули в минуле, бо нам є що згадати. Ми завжди підтримували один одного в роки навчання, переживали за оцінку сусіда по парті… А як забути хвилювання від першого кохання, яке було причиною розмов на всіх перервах?
Та, на жаль, миті радості і приємних спогадів перервалися, коли ми згадали наших одногрупників, які відійшли у вічність, і хвилиною мовчання вшанували пам'ять про них…
Пам’ятаю той день, коли ми, наче малі діти, прийшли в велику школу знань ЛНАУ. Першокурсники землевпорядного факультету – так називали нас викладачі, які згодом стали нам друзями, давали слушні поради, допомагали у вирішенні всіляких проблем. Під їх пильним оком ми ставали дорослими, набували професійних навичок, засвоювали знання, які тепер використовуємо у нашому житті.
П’ять років навчання залишились в пам’яті кожного з нас приємними спогадами. ЛНАУ став для нас домівкою, студентське товариство – сім’єю, адже людина, обираючи в юності свою професію, по суті, обирає собі долю.
Від імені всіх випускників висловлюю щирі слова подяки викладачам усіх кафедр, кураторам груп, деканату за батьківську увагу і турботу , якою ми були оточені весь період навчання. Щиро бажаю нашому Львівському Національному Університету високого рейтингу та достойних студентів, які, сподіваюсь, як і ми, випускники 2007 року, будуть гідно представляти його на теренах України.
Г.І. Бережницька та випускники землевпорядного факультету 2007 р.
Минуло 45 років, як ми, немов ті ще не зовсім опірені пташенята, випурхнули із гнізда нашого рідного Львівського сільськогосподарського інституту (ЛСГІ ). Сьогодні ж ми знову на мить торкнемося своєї юності, поринемо у спогади про студентські роки, про перші кроки на нелегкій інженерній ниві, про злети і падіння та розчарування. Нам є що згадати, адже наш курс був неординарний. Нас вперше набирали на перший курс в 1967 році в с. Дубляни Нестерівського району (сьогодні Жовківського), куди було переведено зі Львова в цей рік ЛСГІ. Тут нас очікували новозбудовані адміністративні та допоміжні корпуси, студентські гуртожитки, їдальня, павільйон механізації та стадіон. Тобто у Дублянах була створена прекрасна матеріально-технічна база підготовки інженерних кадрів для сільськогосподарського виробництва.
Перший набір студентів в Дублянах проводився на чотири діючих факультети: землевпорядний, механічний, економічний та агрономічний. Першими студентами землевпорядного факультету стали і ми, потік з 50 чоловік.
Почалось самостійне незалежне наше студентське життя: перша виробнича практика в навчальному господарстві «Дублянський», перше проживання поза батьківською хатою в студентському гуртожитку, перше самостійне приготування їжі, перші колоквіуми, конспектування творів класиків революції допізна в студентській бібліотеці, заліки та сесії. Це були роки радості, переживань, закохань. Ці роки здружили та об’єднали нас в одну родину. А сьогодні все це в далекому минулому.
Нас навчали висококваліфіковані викладачі, які дали нам базові знання та прищепили нам віру в наше майбутнє. Це ректор М.Т. Гончар, декани О.Д. Шулейкін та К.М. Баєв, викладачі Б.В . Голдир’єв, В.Ф. Ключко, П.Є. Бутенко, М.Ф. Абрамович, Я.І. Лютий, І.М. Мартинюк, М.Я Мицай, Є.І. Тарновська, П.Г. Казьмір,
Т.П. Магазінщиков, Ю.Ф. Соломін, Т.М. Єгорова. Серед них були і викладачі-націоналісти Мельник та Крохмалюк, які нам часто розказували про життя та політичну діяльність Степана Бандери, його навчання в Дублянській рільничій школі з 1928 по 1933 роки, про УПА, українські традиції та культуру. Вони на той час були справжніми патріотами. Не кожен міг ризикувати і так вільно про це говорити. Нас захоплювали їх розповіді, які переходили в тривалі дискусії. Щоб студенти підтримували їх ідеї та патріотизм, вони йшли на хитрість – на екзаменах ті, хто приходив в національній одежі завжди отримували додатковий бал. Студенти про це знали. Хлопці перед екзаменами стриглись «під бокс», одягали вишиті сорочки, штани-галіфе та чоботи, а дівчата – вишиті сорочки та спіднички. Все це по-особливому сприймалося мною, адже моя родина була членами УПА, боролась за незалежність України, за щасливе вільне майбутнє нашої нації. За свій патріотизм моя родина в Радянські часи поплатилась тюрмами та висланням до Сибіру. Брат мого батька загинув в Харківській пересильній тюрмі. Дід помер в засланні в Кемеровській області. Я народився в концтаборах Сибіру, і також вважався ворогом народу. Через це я мав проблеми при вступі до навчальних закладів, а по закінченні інституту не міг займати керівні посади. На сьогодні я є членом Спілки політичних в’язнів України та визнаний рішеннями Львівської обласної ради та Законом України реабілітованим та потерпілим від політичних репресій.
5 жовтня 2002 року у Дублянах освячений Монумент Степанові Бандері, який встановлено біля колишньої рільничої школи, сьогодні в цьому корпусі знаходиться деканат та аудиторії землевпорядного факультету.
Землевпорядний факультет в інституті вважався одним з найважчих для навчання, адже тут на високому рівні (викладач Б.В. Голдир’єв) вивчалась геодезія. Через його строгість, відповідальність, принциповість і повагу до свого предмету значна частина студентів вимушена була брати академічні відпустки або просто відчислялась з інституту через академічну заборгованість. Однак, дякуючи йому, випускники факультету оцінювалися високими знаннями цього предмету серед інших сільськогосподарських навчальних закладів і мали перевагу при поступленні на роботу. Нелегкими були предмети і з топографічного креслення та картографії (викладачі Т.М. Єгорова та І. Г. Тарасюк ).Тому з зарахованих студентів першого курсу в кількості 49 чоловік (наказ № 228 по інституту від 22 серпня 1967року) до фінішу про закінчення інституту та присвоєння кваліфікації інженера-землевпорядника (наказ по інституту № 52/ВК від 30 червня 1972 року) дійшли лише 30 чоловік, а 19 чоловік з потоку просто загубились протягом п’яти років навчання.
1972 рік – закінчення інституту. Союзний розподіл – Російська Федерація, Молдова, Казахстан, Білорусь та Україна. Як виявилось, ми були спеціалістами широкого профілю. Адже вивчали такі науки, як геодезія, землевпорядкування, земельний кадастр, будівництво доріг, меліорація (осушення та зрошення), вирахувальна техніка, економіка та бухгалтерський облік, планування населених місць, агрономія, автомобілі і сільськогосподарська техніка та ін. Тому направлення на роботу ми отримували до міністерств (Молдова), обласних управлінь сільського господарства, на посади районних землевпорядників, меліораторів та архітекторів, в меліоративні управління, головними інженерами районних шляхових ремонтно-будівельних та статистичних управлінь, начальниками відділів та головними спеціалістами філій «Укрземпроект» та «Укрсадпроект».
В процесі виробничої діяльності багато наших випускників досягли керівних посад. Стали директорами філій «Укрземпроект» та «Укрсадпроект», головами колгоспів, викладачами землевпорядних технікумів, залишились на кафедрах інституту, частина працювала на адміністративних посадах, а дехто перекваліфікувавшись, в інших галузях народного господарства.
Кожен з нас має понад сорок років виробничого стажу. Більшість випускників давно на заслуженому відпочинку, але незначна частина з нас ще працює і своєю працею допомагає стати на ноги нашій неньці Україні. Віримо і надіємось, що наші діти та внуки будуть жити краще в Європейській державі.
В старі радянські часи наші зустрічі випускників проходили в 10 та 20 років після закінчення інституту, а в проміжках – на конференціях, які організовував деканат та інститут. Після розпаду Союзу наші зустрічі порідшали, можна сказати – припинились. Багато наших випускників змінили місце праці та проживання. Зв’язки було втрачено. Про більшість випускників не було жодної інформації. Щоб організувати зустріч, ми вимушені були звернутись до інститутського архіву, вивчали особові справи, звертались до сільських та селищних рад, до шкіл, в яких колись навчались наші випускники. І це нам допомогло. Ми отримали багато цінної інформації, яка втішила нас, але водночас і засмутила. Як виявилось, наші ряди значно поріділи, з випуску за останні сорок років з різних причин покинули цей світ 18 наших випускників, а доля ще двох взагалі невідома. Ще гіршою була статистика про наших викладачів.
В 2012 році ми провели зустріч, присвячену 40-річчю закінчення інституту. На зустріч з двох груп прибув 21 випускник. Радості не було меж. З труднощами ми впізнавали один одного, плутались в прізвищах та іменах. На зустріч, яка відбулась в одному з ресторанів міста Дубляни, були запрошені і наші викладачі (З.П. Флікей, М.Ф. Абрамович та П.Г.Казьмір). Ми практично не замовкали – нам було про що поговорити, адже позаду сорок років пройденого життєвого шляху. В першу чергу пом’янули наших померлих однокурсників та викладачів, помолились за їх душі та за кожного запалили свічку, згадали і всіх живих та помолились за їх здоров’я. По закінченню святкування зустріч продовжили в студентському гуртожитку. Два дні промайнули непомітно. Ми прощались зі сльозами на очах, і дали слово, що будемо зустрічатись в Дублянах щороку, поки нам дозволить вік та здоров’я.
І ми свого слова дотримуємось. Наші зустрічі відбулись в 2013, 2014, 2015, 2016 роках.
2017 рік ювілейний – 45 років без рідного інституту і ми надіємось, що ця зустріч теж відбудеться.
З нагоди 45 роковин закінчення Львівського сільськогосподарського інституту та нашої зустрічі з випускниками хочу привітати всіх випускників землевпорядного факультету 1972 року випуску. Побажати всім міцного здоров’я, щастя, миру у ваших сім’ях та в державі, спокою, поваги і всіх людських земних благ. Нехай Вас і Ваші родини охороняє Бог та Матінка Божа від всяких негараздів.
Нас об’єднали студентські роки в Дублянах. Місце зустрічі змінити не можна.
Випускник землевпорядного факультету Львівського сільськогосподарського інституту 1972 року випуску Михайло Луківський