24 лютого стало датою, яка назавжди розділила наше життя на «до» і «після».
Того ранку Україна прокинулася від вибухів, і разом із ними прокинулися наша історична пам’ять, наша гідність і наша незламність. Повномасштабна війна прийшла на нашу землю не лише зі зброєю – вона принесла випробування на людяність, на віру, на здатність залишатися собою навіть у найтемніші часи. Ми вистояли тоді, вистоїмо і зараз.
Як ректор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького можу з гордістю сказати: наш університет не залишився осторонь. Наші викладачі, працівники та студенти стали до лав Збройних Сил України, волонтерять, допомагають внутрішньо переміщеним особам, лікують, рятують, навчають – навіть під звуки сирен.
Ми втратили багатьох наших колег, студентів і випускників – світлих людей, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.
Ми пам’ятаємо кожного з них. Для нас імена полеглих – не просто рядки у списках, а частина нашої університетської родини, навіки вписана в історію держави.
Сьогодні війна триває. І кожен наш день – це ще одне свідчення того, що Україну неможливо зламати. Бо наша сила – в єдності, у правді, у вірі в справедливість і в Бога.
Ми не лише навчаємо фахівців – ми виховуємо громадян, які усвідомлюють свою відповідальність перед країною. Ми формуємо майбутнє України, яке постане з болю, але буде сильним, вільним і гідним.
Вкотре схиляємо голови перед захисниками. Дякуємо тим, хто боронить нас на фронті й у тилу. І обіцяємо: пам’ять про цю війну та про її героїв житиме в стінах університету завжди.
Україна вистоїть. Україна переможе. Бо правда – на нашому боці.