26 квітня 2017 року в аудиторії №419 за присутності студентів-першокурсників факультету будівництва і архітектури та землевпорядного факультетів з ініціативи кафедри українознавства та за сприяння відділу з виховної роботи студентів ЛНАУ започатковано історико-патріотичний проект «Обличчям до документа». Проект спрямований на виявлення, фіксацію та популяризацію історії через наближення до історичних джерел з метою формування у студентської молоді максимально об’єктивного уявлення про минуле та залучення до осмислення сьогодення через дотик до власної історії.

Своєрідною преамбулою проекту став виступ доцента кафедри українознавства Оксани Федорівни Юрчук про історичну правду як невід’ємну і, що найважливіше, найглибшу та найсокровеннішу складову кожної  душі – пам'ять. Адже лише пам'ять дає людині відчуття зв’язку з власним родом та родиною, пам'ять  наповнює особливим змістом такі звичні слова як «дім», «рідна земля», «моя Україна». Пам'ять фіксує любов і породжує самопожертву заради своєї землі, роду, народу, нації. І тоді гасло «Україна понад усе» будить до дії, веде у бій, допомагає вижити і не скоритися заради твоєї, особистої, такої рідної України. Саме такою тернистою і світлою водночас була доля патріота, борця, одного з «великих серцем» українців, дідуся, батька і сина,   –  Віктора Будника, чиє ім'я, як десятків тисяч інших борців, донині було невідоме широкому загалові. Символічно, що історію життя та боротьби за Україну власного дідуся і батька донесли до студентської аудиторії наймолодша представниця родини – студентка першого курсу землевпорядного факультету Софія Смолярська та її бабця, донька патріота, Оксана Вікторівна. Наскрізною ниткою і презентації «Борітеся – поборете», і спогадів доньки стала ідея любові до України, віра у майбутнє і готовність Віктора Будника і його родини боротися до кінця. За активну діяльність в національному підпіллі у 1949 році Віктора Будника засудили на 25 років таборів у Воркуті, без права йому та родині повертатися в Україну. Але прагнення жити на рідній землі перемогло –  Віктор з дружиною Софією та дітьми повернувся до рідного села Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області. Це повернення і було для сім'ї  тим «небом», яке у найважчі хвилини батько обіцяв прихилити донечці Оксані. І прихилив, бо «небом-раєм» для родини Віктора будника була сама Україна.

Нині знову Україна потребує героїв, і їх вже – сотні тисяч: у волонтерському русі, і на фронтах «неоголошеної війни»; в серцях усіх, хто готовий покласти життя за майбутнє України. Нині, як і в середині ХХ століття, особиста лінія фронту проходить через серце кожного  українця. Саме цей патріотичний мотив проекту проректор з виховної роботи Оксана Володимирівна Качмар виразно підкреслила у своїй завершальній промові, провідним акордом якої стала спадкоємність поколінь українських патріотів, глибинний симбіоз християнських цінностей, щирої любові до України та готовності до самопожертви заради майбутнього з непереборним бажанням слідувати Шевченковому «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!».