Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки Голодомору.
Чуєш – душі аж до неба кличуть!
Хай горять вогненні білі свічі!

Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного тому, який випав на долю однієї з найродючіших країн світу. Неможливо без болю згадати страшні муки українського народу у 1921–1923, 1932–1933 та у 1946–1947 роках ХХ століття. Зокрема 1933 рік – найчорніший в історії України. Навесні цього року у Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 – щогодини, 17 – щохвилини.

У зв’язку з Днем пам’яті жертв Голодоморів та з метою гідного  вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу в Музеї Степана Бандери було оформлено книжкову виставку «Чорні крила Голодомору» та проведено акцію «Незабудки пам’яті». В Музей завітали студенти різних факультетів та працівники університету, аби прикріпити символічну-квітку незабудку, як символ пам’яті, на карту України.

«Кажуть, що час лікує душевні рани. Але рану в серці України, пов’язану з Голодоморами, загоїти неможливо. Вона завжди нагадуватиме про те, як у людей відбирали хліб, забирали все, чим можна було підтримувати життя», – зазначила Антоніна Ковалів, директор Музею Степана Бандери. Виступив також Юрій Токарський, директор музею історії ЛНАУ, який поділився своїми спогадами про ті страшні часи.

На календарі XXI століття, і вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не так для мільйонів загиблих жертв, як задля нас та нашого майбутнього. Ми повинні завжди пам’ятати про ті страшні події й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.