В 1967р. здано в експлуатацію в смт. Дубляни Нестерівського (Жовківського ) району Львівської області новозбудовані адміністративні та допоміжні корпуси Львівського сільськогосподарського інституту,  побудовано студентські гуртожитки, їдальню. Інститут переведено зі Львова до Дублян. Перший набір студентів в Дублянах проводився на чотири діючих факультети: землевпорядний, механічний, економічний та агрономічний. Першими студентами землевпорядного факультету стали і ми, потік з 50 чоловік.

Почалось самостійне незалежне наше студентське життя: перша виробнича практика в учгоспі «Дублянський», перше проживання поза батьківською хатою в студентському гуртожитку, перше самостійне приготування їжі,  перші колоквіуми, конспектування творів класиків революції допізна в студентській бібліотеці, заліки та сесії. Це були роки радості, переживань, закохань. Ці роки здружили та об'єднали нас в одну родину. А сьогодні все це в далекому минулому…

Нас навчали висококваліфіковані викладачі, які дали нам базові знання та прищепили нам віру в наше майбутнє. Це ректор М.Т. Гончар, декани О.Д. Шулейкін та К.М. Баєв, викладачі Б.В. Голдир'єв, В.Ф. Ключко, П Є. Бутенко, М.Ф. Абрамович, Я.І. Лютий, І.М. Мартинюк, М.Я. Мицай, Є.І. Терновська, П.Г. Казьмір, Т.П. Магазінщиков, Ю.Ф. Соломій, Т.М. Єгорова. Серед них були і викладачі-націоналісти Мельник та Крохмалюк (на жаль, не пам'ятаю ініціалів), які нам часто розказували про життя та політичну діяльність Степана Бандери, його навчання в Дублянській рільничій школі, про УПА, українські традиції та культуру. Вони на той час були справжніми патріотами. Не кожен міг ризикувати так вільно про це говорити. Нас захоплювали їх розповіді, які переходили в тривалі дискусії. Щоб студенти підтримували їх ідеї та патріотизм, вони йшли на хитрість – на екзаменах ті, хто приходив в національній одежі, завжди отримували додатковий бал. Студенти про це знали. Хлопці перед екзаменами стриглись під «бокс», одягали вишиті сорочки, штани-галіфе та чоботи, а дівчата – вишиті сорочки та спіднички. Все це по-особливому сприймалося мною, адже моя родина була членами УПА, боролась за незалежність України, за щасливе вільне майбутнє нашої нації. За свій патріотизм моя родина в Радянські часи поплатилась тюрмами та висланням до Сибіру. Брат мого батька загинув в Харківській пересильній тюрмі. Дід помер в засланні в Кемеровській області. Я народився в концтаборах Сибіру, і також вважався ворогом народу. Через це я мав  проблеми при вступі до навчальних закладів,  а по закінченні інституту не міг займати керівні посади. На сьогодні я є членом Спілки політичних в'язнів України та визнаний рішеннями Львівської обласної ради та Законом України реабілітованим та потерпілим від політичних репресій.

1972 рік – закінчення інституту. Союзний розподіл – Російська Федерація, Молдова, Казахстан, Білорусь та Україна. Як виявилось, ми були спеціалістами широкого профілю. Адже вивчали такі науки, як геодезія (на високому рівні, за що особлива вдячність викладачеві Б.В. Голдир'єву), землевпорядкування, земельний кадастр, будівництво доріг, меліорацію (осушення та зрошення), вирахувальну техніку, економіку та бухгалтерський облік, планування населених місць, агрономію, автомобілі і сільськогосподарську техніку та ін. Тому направлення на роботу ми отримали до міністерств (Молдова), обласних управлінь сільського господарства, на посади районних землевпорядників, меліораторів та архітекторів, в меліоративні управління, головними інженерами районних шляхових ремонтно-будівельних та статистичних управлінь, начальниками відділів та головними спеціалістами філій «Укрземпроект» та «Укрсадпроект».

В процесі виробничої діяльності багато наших випускників досягли керівних посад. Директором філії «Укрземпроект» працював В. Коротинський, а «Укрсадпроект» – Я. Радко, головами колгоспів були обрані В. Савчак, В. Щадей та В. Голиш, викладачами землевпорядних технікумів стали М. Дорош та Д. Вовк, на кафедрі земельного кадастру в інституті залишився А. Бобик, частина випускників працювала на адміністративних посадах, а дехто, перекваліфікувавшись, в інших галузях народного господарства. Я за свою трудову діяльність пропрацював начальником відділу в управлінні осушних систем, головним інженером шляхового ремонтно-будівельного управління, заступником керівника тресту «Прикарпатенергобуд», заступником директора фірми « Прикарпат-Енергія». В 1978р. закінчив заочно Київський автодорожній інститут та отримав спеціальність інженера будівельника автомобільних доріг, а в 1991р. – однорічний економічний факультет для керівного складу при Львівському сільськогосподарському інституті. На даний час працюю в будівельній організації.

Кожен з нас має понад сорок років виробничого стажу. Більшість випускників мого року давно на заслуженому відпочинку, але значна частина з нас ще працює і своєю працею допомагає стати на ноги нашій неньці Україні. Віримо і надіємось, що наші діти та внуки будуть жити краще в Європейській державі.

В старі радянські часи наші зустрічі випускників проходили в 10 та 20 років по закінченню інституту, а в проміжках – на конференціях, які організовував деканат та інститут. Після розпаду Союзу наші зустрічі порідшали, можна сказати – припинились. Багато наших випускників змінили місце проживання та місце праці. Зв'язки було втрачено.

На початку 2012р. я і мої однокурсники П. Табачук та М. Дорош вирішили організувати зустріч з випускниками нашого потоку та провести зустріч, присвячену 40-річчю закінчення інституту.

Це було надто важке завдання, адже про більшість випускників не було жодної інформації. Почали пошук з нуля: вимушені були звернутись до інститутського архіву, вивчати особові справи,  звертались до сільських та селищних рад, до шкіл, в яких колись навчались наші випускники. І це нам допомогло. Ми отримали багато цінної інформації, яка втішила нас, але водночас і засмутила. Як виявилось, наші ряди значно поріділи. З випуску за останні сорок років з різних причин покинули цей світ 17 наших випускників. А доля ще двох взагалі невідома. Ще гіршою була статистика про наших викладачів.

26 травня 2012р. зустріч відбулась. На зустріч з двох груп прибув 21 випускник. Радості не було меж. З труднощами ми впізнавали один одного, плутались в прізвищах та іменах. На зустріч, яка відбулась в одному з ресторанів міста Дубляни, були запрошені і наші викладачі (3. П. Флікей, М. Ф. Абрамович та П. Г. Казьмір). Ми практично не замовкали – нам було про що поговорити, адже позаду сорок років пройденого життєвого шляху. В першу чергу пом'янули наших померлих однокурсників та викладачів –  помолились за їх душі та за кожного запалили свічку. По закінченню святкування зустріч продовжили в студентському гуртожитку. Два дні промайнули непомітно. Ми прощались зі сльозами на очах, і дали слово, що будемо зустрічатись в Дублянах щороку, поки нам дозволить  вік та здоров'я.

І ми слова дотримуємось. Наші зустрічі відбувалися в 2013, 2014 та 2015 роках.

З нагоди 43 роковин закінчення Львівського сільськогосподарського інституту та нашої зустрічі з випускниками хочу привітати всіх випускників землевпорядного факультету 1972 року випуску. Побажати всім міцного здоров'я, щастя, миру у ваших сім'ях та державі і всіх людських земних благ. Нехай Вас і Ваші родини охороняє Бог та Матінка Божа від всяких негараздів.

Нас об'єднали студентські роки в Дублянах. Місце зустрічі змінити не можна.

З повагою, випускник землевпорядного факультету Львівського сільськогосподарського інституту 1972 р. випуску Михайло Луківський.