(05.05.1941 – 13.01.2018)

 Ходімте в сад. Я покажу вам сад.

 Його сумління покажу вам очі.

 Микола Вінграновський

Поважний, статний, величний стоїть Він, трепетно погладжуючи заквітчану яблуню й вдивляється у сад… Як Він любив свій сад! Це було дивовижне поєднання бездоганного знання технологій та внутрішньої гармонії справжнього садівника із садом. Це було його покликання, його єство – глибоке, життєдайне, примножуюче.

Професор Іван Петрович Гулько. Його сильний вольовий характер формувався в буремні післявоєнні роки на Вінниччині у селі Володіївці Барського району. Крок за кроком загартовувався духом і тілом: закінчив училище механізації, відслужив в ракетних військах. Чітке розуміння покликання та свідомий вибір майбутнього фаху привів молодого загартованого юнака у 1966 році в радгосп-технікум Мліївської дослідної станції ім. Л.П. Симиренка на плодоовочеве відділення. Захоплений можливостями рослинного світу, продовжив навчання в Українській сільськогосподарській академії, яку успішно закінчив у 1975 році з кваліфікацією агронома-плодоовочівника. Глибокі фахові знання, органічна потреба особистісного зростання та наукових звершень дозволили йому з легкістю підкорити ще одну вершину професійного зростання – аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту садівництва ім. І. В. Мічуріна. У 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Испытание клоновых подвоев яблони в маточниках и питомниках в условиях Черкасской области Украины», яка стала початком блискучої кар’єри науковця-садівника, знаного і шанованого в цілому світі. В продовження наукової тематики, ґрунтуючись на 10-річних дослідженнях, з успіхом захистив докторську дисертацію «Клонові підщепи яблуні в інтенсифікації садівництва лісостепу України».

Потреба передати накопичені вміння та знання і свою любов до саду привели доктора с.-г. наук Івана Петровича Гулька в Львівський національний аграрний університет, на кафедру плодоовочівництва, технології зберігання та переробки продукції рослинництва, яку він очолив у 1995 році. На посаді завідувача кафедри використовував демократичний метод управління, завжди враховував думки колег й спрямовував свою діяльність на вироблення колегіального рішення, глибоко аналізував реальні ситуації задля використання творчого потенціалу співробітників, їхніх знань, кваліфікації, умінь.

З науковими доповідями з питань вивчення клонових підщеп яблуні, розсадництва та інтенсифікації садівництва виступав на міжнародних конференціях і конгресах в Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі, Росії. За роки плідної науково-дослідної та педагогічної діяльності був нагороджений 5 медалями ВДНГ, орденом «Знак Пошани», премією ім. Л.П. Симиренка НАН України, Почесною грамотою Кабінету міністрів України. Приділяв велику увагу відродженню та розвитку садівництва на теренах західного регіону України та Львівщини зокрема. З його ініціативи було створено асоціацію «Львівсад», до якої увійшли фермери-садівники з усіх районів Львівщини, він був членом обласної ради садівничих товариств, співзасновником і науковим консультантом журналу «Сад, город, пасіка», членом редакційної колегії журналів «Садівництво», «Сад, виноград і вино України», членом фахової ради України з плодівництва НМЦ «Плодівництво», експертом ВАК України. Багаторічна кропітка праця дозволила зібрати потужну колекцію клонових підщеп яблуні, одержати 3 авторські свідоцтва на винаходи, опублікувати понад 130 наукових статей, у т.ч. 3 методики з вивчення клонових підщеп яблуні, 15 навчально-методичних вказівок, 2 навчальні посібники, 2 монографії.

Незважаючи на довготривалу хворобу, прожив щасливе яскраве життя. Завжди випромінював радість, любов та світло, адже був оточений турботою та любов’ю родини, мав дружину, яка була соратником та другом, прищепив любов до саду синові, виховав не одне покоління справжніх садівників.

Він завжди  буде жити у наших серцях.