Старовинний електромеханічний годинник університету, що керував дзвінком, чудо інженерної думки, відправлений на пенсію після майже піввікової роботи з 1970 по 2016 рік. Замість нього – банальна електронна плата розміром з пачку сигарет, немає на що дивитись.

Складна система комунікацій пронизувала усі корпуси університету і забезпечувала колишні «вторинні годинники» системи централізованого часу імпульсами для ходу стрілок, а також звуковими сигналами на пару чи на перерву. Віддалені корпуси землевпорядників та павільйону механізації були підключені через виділені телефонні лінії з відповідними примітивними перетворювачами сигналу.

Вже протягом тривалого часу вторинні годинники в корпусах були демонтовані, оскільки звичайні сучасні настінні годинники на батарейках набагато перевищують точність старої системи централізованого часу, а обслуговування ніякого не потребують. Проте, система дзвінків з її складними електричними комунікаціями і перетворювачами напруги продовжувала функціонувати, аж поки це механічне чудо інженерії в підвалі не було залите під час розриву теплової мережі взимку 2016 року.

Зміни розкладу дзвінків у передсвяткові дні та п’ятницю забезпечувались двома годинниками з різними механічними програмами, які перемикались інженером вручну.

На заміну старій системі доцент кафедри фізики та інженерної механіки О.М. Бурнаєв встановив сучасну плату, що забезпечує, незалежно від стану електромережі, зберігання точного часу (чого не мала стара електромеханічна схема, яка зупинялась при вимиканні електропостачання), та виконання дзвінків у трьохрежимній схемі – окремий розклад дзвінків з понеділка по четвер, окремо для п’ятниці та відсутність дзвінків у вихідні. Нова система сама переводиться на літній і зимовий час.

Ціле літо тривали експерименти з метою дослідження функціонування схеми озвучення, оскільки документація не збереглася, та спроби використання старої мережі для виконання звукових сигналів у широкому спектрі. Це дало би можливість замінити звук «дзвінка» на приємніший, а також додати трансляцію автоматичних або примусових голосових повідомлень про пожежні і техногенні загрози тощо. Проте, як виявилось, «народжений ревіти співати не може», тому у ролі дзвінка залишені старі «ревуни», що гудять на частоті 50 герц. Правда, зменшено тривалість цього дратівливого (а в кінці пари – веселого) звуку до п’яти секунд. Переробка на голосові частоти вимагала б значних фінансових затрат, а так – вдалось виготовити все своїми силами. Зараз працівники ТЗМ шукають пошкодження мереж, що виникли імовірно під час побілки, на кількох поверхах, де не чути дзвінка.

Просимо взяти до уваги, що дана схема (як і попередня електромеханічна) не є еталоном, по якому слід звіряти годинники, і має похибку до 20 секунд на місяць. Для додачі до неї антени супутникової корекції часу знадобились би додаткові кошти.